Зростання популярності освітніх послуг і шкільної системи викладання у Квебеку, там само, як і в Монреалі зазнало безпрецедентного розвитку після закінчення Другої світової війни. Це дозволило вчителям сформувати справжнє професійне середовище, у цей час з’явились нові викладацькі професії. Однак, не дивлячись на все це, незаперечним фактом залишається наявність викладання в місті з давніх-давен. Тобто професія вчителя була такою самою старовинною, як діяльність лікаря, юриста тощо. Викладацьку діяльність було інституціоналізовано ще в ХІХ столітті. Про особливості роботи монреальських вчителів століття тому читайте на montreal1.one.
Освіта в Новій Франції
На початку Нової Франції тут просто не було достатньо дітей, щоб виправдати створення початкових або середніх шкіл, які існували в тій самій Франції. Навпаки, освіта була інтегрована в повсякденне життя. Мати дитини відігравала центральну роль у передачі знань, спираючись на власну освіту у Франції або на власні материнські знання та досвід, навчаючи своїх дітей і часто дітей своєї спільноти.
Хоча вона досконало володіла релігієзнавством, її навчання не обов’язково поширювалося на читання, письмо чи математику. Основні навички, були покликані навчити дитину працювати на землі, виживати, бути продуктивним членом громади. Тому такі заняття, як шиття, садівництво, розчищення землі тощо були в пріоритеті й часто передавалися від інших членів родини, не лише від матері.
Пізніше відповідальність за освіту взяли на себе, або правильніше вона була покладена на релігійні організації. Французький колоніальний уряд передав формальну освіту католицькій церкві, створивши навчальну програму, яка включала релігію, математику, природничі науки та французьку мову. Тому освіта в Новій Франції була тісно пов’язана з релігійними вченнями та цілями колоніальної влади.
Для більшості учнів освіта завершувалася після початкової школи, закінчення якої означало кінець формального навчання. Як правило, діти проводили в класі лише два роки. Таке навчання не мало на меті виховувати еліту країни, та й не могло цього забезпечити. Відтак щоб розширити освіту для торговців і ремісників, у ключових містах з’являються спеціалізовані заклади. Мова про Квебек, Монреаль та Сен-Жоахім, де вони були відкриті.
У таких навчальних закладах передавалися навички та знання, необхідні для занять різними професіями. Щоб ще більше урізноманітнити освітній процес, у Квебеку та Монреалі були створені заклади, присвячені математиці та гідрографії. Ці школи стали готувати спеціалістів необхідних професій на той час — геодезистів, картографів, дослідників і морських офіцерів.
У Новій Франції навчальна програма для хлопчиків і дівчаток, незалежно від того, європейці це, чи місцеві мешканці, передбачала курс читання, письма, ораторського мистецтва та молитов французькою та латинською мовами. Дівчат навчали шиття, вишивання та основ сільського господарства, а майбутні чоловіки могли вивчати основи арифметики, хліборобства, теслярства та мулярства. Невіддільною частиною навчання дітей були уроки релігії.
Насправді головною метою школи було зробити з дітей якісних громадян-католиків із непохитними моральними цінностями, а не підготувати їх до вищої освіти. Уміння читати й писати розглядалося, як засіб доступу до релігійних писань і участі в релігійній практиці. Вчителі в основному покладалися на перевірені методи: заучування напам’ять, декламування та переписування релігійних текстів.
Робота вчителів під час французького правління
Під час французького правління в Канаді відсутність місцевого друкарства мала серйозні наслідки для освіти. Школи та вчителі повністю залежали від Франції щодо постачання навчальних матеріалів. Невелика брошура під назвою «Приходська школа або, як правильно навчати дітей у малих школах», надрукована в Парижі в 1654 році, є, ймовірно, першим навчальним посібником, який використовувався в Канаді.
Як відомо, лише в 1851 році був, нарешті, надрукований перший саме канадський «Посібник для вчителя». Посібник для парафіяльної школи визначав навички, необхідні вчителю, релігійні концепції, які він або вона мали викладати, і методи, які він або вона мали використовувати для передачі своїх знань.
Після британського завоювання в 1760 році сім’я залишалася основним джерелом освіти дітей. У країні наприкінці XVIII століття було менш як 50 початкових шкіл, що супроводжувалося низьким рівнем грамотності — менш як 20% для чоловіків і менш як 15% для жінок.
Особливості канадської шкільної освіти
У Канаді, так само як у Сполучених Штатах, країнах імміграції та колонізації, заклади освіти створювалися та керувалися не федеральними урядами, а місцевими громадами. Часто батьки об’єднувалися, щоб найняти вчителів. Також часто вчителі самі створювали свої класи, пропонуючи свої послуги та залучаючи потенційних учнів за допомогою реклами. Насправді протягом першої половини ХІХ століття, колоніальні уряди були мало зацікавлені в сприянні шкільній освіті, або через бюджетні причини, або через страх, що масова освіта зашкодить політичній та соціальній стабільності.
За іронією долі, лише після повстання мас наприкінці 1830-х років у Нижній і Верхній Канаді, британський уряд дозволив створити провінційну систему освіти для просування «предметів, придатних для Корони». Уряди провінцій швидко ухвалили закони про створення та контроль поселень у сільській та міській місцевості. До початку 1870-х років у більш густонаселених провінціях східної Канади були створені централізовані освітні органи. У міру того, як еміграція набувала поширення на Захід, такий самий тип організації був запроваджений у решті країни.
У середині ХІХ століття громадські лідери рішуче виступали щодо створення інтегрованих шкільних систем по всій Канаді. Відтак така освітня система була створена вже у XX столітті, на його початку. Тоді був сформований навчальний корпус, внутрішня структура якого була пов’язана й залежала, зокрема, від статі учня, сімейного стану, порядку навчання, місця проживання — місто чи сіло тощо.
Визначення функції таких закладів не можна зрозуміти без посилання на структуру та ідеологію традиційної церкви Квебеку. Поява у XX столітті, а особливо в 1930-х і 1940-х роках, світського викладацького складу, який бажав, щоб викладання було визнано професією, адаптованою до вимог сучасного секулярного суспільства, стало фундаментальним. Це означало бажання вивести освіту з-під влади церкви та сприяти зсередини збільшенню автономії сфери освіти стосовно релігії.
«Звільнення» від церкви в освіті
Таким чином поступово звільнившись від церкви, педагогічний корпус Монреалю під час Тихої революції та шкільної реформи дотримувався професійної логіки розвитку, яка була зосереджена на спеціалізації та модернізації функції викладання та на її ідеологічній інтеграції в новий проєкт суспільства.
При цьому однією з проблем педагогічної діяльності в Монреалі на початку XX століття дослідники вважають низький рівень сільських вчителів-мирян. Більшість викладацького складу становили вчительки-мирянки. Багато із них були дуже молодими й погоджувалися на значно нижчу зарплату, ніж чоловіки, що сприяло катастрофічній фемінізації професії. Міські ж вчителі Монреаля були загалом добре освіченими, керували авторитетними школами та робили свій внесок і у підготовку вчителів.
Джерела: