Можливо, основною особливістю педагогічної діяльності в Монреалі, починаючи із середини ХІХ століття була привалююча фемінізація цієї професії. У 1825 та 1835 роках у різних школах міста працювало спочатку 81, а потім 155 вчителів відповідно. Жінки, як мирянки, так і монахині, переважали чоловіків, й якщо у 1820-х роках їх було 47%, то лише за десятиліття ця цифра вирола до 98%. Саме тоді розпочалася фемінізація вчительської професії у Квебеку загалом, та Монреалі, зокрема. До початку 1830-х років вчительки стали більшістю по всій Нижній Канаді. Більш докладно про життя і роботу звичайних монреальських вчителів читайте на montreal1.one.
Вчителі та вчительки
Ще однією особливістю саме монреальського педагогічного загалу в ті часи було те, що переважна більшість вчительок були мирянками. До прикладу, в першій чверті ХІХ століття навчали дітей 13 черниць, що становило 28% жінок, які викладали в маленьких школах. Крім того, черниці працювали в Інтернаті для дітей корінних народів, у дитячому будинку Grey Nuns’ Hospital, а також у Канадській та Національній школах, які були обидві субсидовані освітніми товариствами.
Також відомо, що ще дві черниці працювали в школах, що фінансувалися сульпіціанцями. Так само відомо, що в цей період багато людей були самозайнятими, причому вчительські посади обіймали 61 з 67 англомовних педагогів.
Щоби пояснити таку кількість саме англомовних вчителів у школах Монреаля, слід пригадати, що це був період значної британської імміграції, відповідно, це, скоріш за все, якраз і були ті нещодавні іммігранти, які шукали додатковий або тимчасовий прибуток. Відтак якраз викладання, дозволяло їм оселитися в Монреалі або виїхати до Верхньої Канади, наприклад, у провінцію Онтаріо, чи до Сполучених Штатів.
Зазвичай ці вчителі декларували мізерну навчальну програму, наприклад, читання та вишивання, якщо це була викладачка. Тобто стає зрозумілим, що професія багатьох вчительок, так само як і вчителів-чоловіків, була імпровізованою. А відсутність чітких, справді організованих шкільних структур, лише полегшувало можливості займатися цією діяльністю. Натомість звідси виходив дуже часто нестабільний та тимчасовий характер монреальських шкіл, який можна було спостерігати в місті.
З усім тим, кілька англомовних вчителів у місті таки зробили кар’єру саме у своїй професії. До прикладу, сестри Ніколс заснували академію, яка навчала дітей не одне десятиліття. Відома також академія міс Флоренс, яка існувала близько 15 років. Нарешті, можна згадати академію відомої Енн Катберт Рей. Досвід цих жінок, які керували власними академіями, відображав досвід жінок-власниць шкіл у Верхній Канаді, для яких володіння та управління школою було можливістю фінансової незалежності та особистої самореалізації.
Франкомовні вчителі
А як, щодо франкомовних вчителів-мирян? Як з’ясувалося в першій чверті ХІХ століття таких було в Монреалі лише 8 осіб натомість через десять років уже 12. Ці скромні цифри становили відповідно 9,8% та 7,6% від усього педагогічного колективу міста. З першого погляду може здатися, що це дуже мало, особливо в порівнянні з їхніми англомовними колегами, які становили 85% на той самий час.
Проте, слід розуміти, що впродовж двох століть до того, тобто у XVII та XVIII, єдиними франкомовними вчителями у Квебеку були черниці. Зазвичай вчителями ставали релігійні діячі, які проживали в Petit Séminaire de Montréal. Адже саме тут готували майбутніх священників для єпархії. Якщо говорити про парафіяльні школи, то тут працювали кілька мирян. Натомість англомовні вчителі-миряни викладали в церквах, освітніх товариствах, Королівській граматичній школі та в приватних школах.
На той час вчительство було практично єдиною професією, яка пропонувала жінкам, що мали, хоча б незначну освіту, можливість забезпечувати себе або, навіть свої сім’ї. Особливо це було актуальним під час перманентних періодів безробіття в Монреалі в першій половині ХІХ століття. Але, очевидна ще одна причина, чому вчительська професія мала популярність. Окрім необхідності заробляти на життя, ймовірно, існував попит на ці послуги, переважно з боку сімей середнього класу.
Варто зазначити, що в школах, якими керували черниці, вчителі-миряни, не зважаючи на гендер, не працювали.
Але було дещо, що об’єднувало, як вчителів чоловіків, так і жінок, як франкомовних, так і англомовних. Цим дещо, було бажання зробити кар’єру на цім терені. Попри те, що франкомовні вчителі-миряни все ще були меншістю порівняно із черницями, вони явно наслідували приклад своїх англомовних колег.
Навчальна програма
Також слід зазначити, що вчителі-миряни, як франкомовні, так і англомовні, зазвичай не мали формальної педагогічної підготовки. Причому мова йшла не лише про Монреаль, але й загалом про Нижню Канаду, оскільки в колонії не було педагогічного коледжу. І тут можна сказати, що англомовні вчителі були в дещо вигіднішому становищі, адже вони, отримали свою підготовку, ймовірно, досить високу, у своїх країнах походження. А це були такі європейські країни, як Англія, Шотландія та Ірландія.
Що стосується франкомовних вчительок, які жили тут уже давно, то вони здебільшого були колишніми ученицями школи-інтернату, яким керували Сестри Конгрегації Нотр-Дам. Ці люди знаходили у викладанні не лише цікаву роботу для себе, якої їх навчили черниці, але й можливість застосувати отриманні знання з користю, наслідуючи приклад своїх англомовних колег.
Навчальна програма, яка зазвичай пропонувалася в початкових школах, була відносно простою. Найчастіше вона складалася з того, що англомовні називали — 3R. Мова йшла про читання, письмо та рахування. Причому арифметика зводилася до чотирьох основних математичних операцій. Вчителі, вірніше вчительки, часто викладали шиття та в’язання, природно, що на таких уроках їхніми учнями були переважно дівчата.
Деякі з вчительок додавали граматику або географію, іноді й те, й інше. У передмістях, де населення, як правило, було скромнішим за походженням, складаючись переважно з поденних робітників та нещодавніх іммігрантів, і де більшою мірою переважали імпровізовані вчителі, арифметика поступалася місцем шиттю, в’язанню та мереживництву.
Але були й інші практики. До прикладу, в передмісті Сен-Анн, де проживали здебільшого ірландські іммігранти, дві вчительки, які тут практикували, викладали лише читання. Однак ближче до середини ХІХ століття програма була значно розширена. Кілька шкіл, визначених, як школи третього рівня, додали граматику до своїх програм.
Важливість вчительської професії для громад
Зрештою, монреальські вчителі-миряни, як англомовні, так і франкомовні, у першій третині XIX століття скористалися унікальною можливістю — містом, що розвивалося, і не мало визначених освітніх структур. Це дозволило їм успішно займатися професією, яка на той час залишалася переважно позаштатною.
Таким чином, англомовні іммігранти змогли перенести свої педагогічні навички до Нижньої Канади, де вони стали самозайнятими вчителями. Наслідуючи їх, франкомовні мирянки вперше із часів Нової Франції навчали дітей того, чого навчилися в черниць. Однак для обох груп термін «професіоналізація» ще не набув чинності. З усім тим, їхні зусилля дозволили значній кількості маленьких дітей Монреаля відвідувати школу.
Джерела: