Із самого початку в Канаді, ще із часів Французького панування учнівство було невіддільною частиною повсякденного життя. Хоча уряд Франції, як міг, і, як прагнув, підтримував католицьку церкву в її зусиллях викладати релігію, математику, історію, природничі науки та французьку мову, сім’я залишалася основною одиницею соціальної організації в ті часи, і майже все навчання відбувалося в цьому середовищі. Більш докладно про розвиток та становлення освіти в Монреалі читайте на montreal1.one.
Сімейна освіта
У контексті трудової економіки XVII та VXIII століть сім’ї покладалися на економічний внесок дітей, тобто їх готували для того, щоб діти свого часу, як підростуть, працювали на благо родини, виконуючи ту чи іншу роботу, були зайняті в продуктивній діяльності. Їх навчали садівництва, городництва, фермерства, прясти та доглядати землю. Хлопчики навчалися різних професій через систему учнівства, наприклад, ремісничих спеціальностей.
Але економічні чинники були не єдиними, які спонукали монреальців займатись освітою власних дітей самостійно. Річ у тім, що на початку процесу колонізації кількість дітей була досить не суттєвою, щоб змусити уряд Франції до виділення коштів на відкриття шкіл. І друга причина крилась у тому, що населення було не лише нечисленне, але розпорошене на досить суттєвій території.
Відтак саме сім’я мала піклуватися, як про релігійну освіту, а в деяких випадках і про навчання читання та письма. Хоча в деяких місцевостях парафіяльні священники створювали невеликі школи, де викладали катехизм та інші предмети. Однак більшість жителів Нової Франції, особливо в сільській місцевості, не вміли ні читати, ні писати.
Що правда, до початку XVIII століття близько чверті канадців навчилися читати й писати, але на рубежі століть люди були надто зайняті потребами виживання, і рівень грамотності падав — ледве кожен сьомий міг написати своє ім’я.
Вплив церкви на освіту в Монреалі
Наступним етапом розвитку освіти в Монреалі було покладання владою Франції цієї місії на церкву. Єзуїти, реколекти, урсулинки, Конгрегація Нотр-Дам та інші релігійні громади пропонували базову підготовку з катехизису, читання, письма та арифметики.
Юнаки, яким було призначено священство чи вільні професії, могли здобути вищу освіту. У середині XVII століття програма класичних досліджень, граматики та теології була запропонована в Єзуїтському коледжі, заснованому в 1635 році. У 1660-х роках монсеньйор де Лаваль заснував Квебекську семінарію, яка згодом стала Університетом Лаваля.
У 1846 році була заснована так звана Комісія католицьких шкіл Монреаля. Це була найбільша шкільна рада не лише в Монреалі, але й у Квебеці. Першим навчальним закладом цієї організації була Католицька комерційна академія Монреаля, яка згодом перетворилася на школу Le Plateau.
Уже через рік у 1847 році в закладах організації навчалося 377 дітей. До 1917 року кількість учнів зросла до небачених 75 тис. У 1914 році за сприяння комісії був відкритий перший дитячий садок. А в 1919 році був заснований Альянс католицьких учителів.
Спочатку Комісія католицьких шкіл Монреаля пропонувала освітні послуги французькою та англійською мовами, аж до 1 липня 1998 року. Із цього часу вона стала франкомовною, а не конфесійною шкільною радою. Еволюція цього закладу повторювала еволюцію Квебеку і продовжила еволюцію Монреаля в освіті.
Виші Монреаля
Очевидно, що говорячи про розвиток освіти у Квебеці та Монреалі не можна не торкнутись теми вищих навчальних закладів. А тим більше не розповісти про наявність та становлення чотирьох великих університетських містечок.
Ці університети не лише стали представниками мовної подвійності, яка характеризувала державні установи Монреаля протягом усієї його історії, але вони також сприяли авторитету та динамізму міста. Університет Макгіла, був заснований у 1821 році. Він був першим, із чотирьох, який з’явився в мегаполісі.
Його розміри та розташування біля підніжжя гори не лише надали йому незаперечну важливість у ландшафті Монреаля, але й посприяли створення ореолу вишуканості та шляхетності.
Наступним вищим навчальним закладом у Монреалі в 1876 році став Університет Лаваля, який відкрив свою філію в центрі Латинського кварталу міста. Ця філія поступово із часом отримала свою автономію, щоб у 1920 році перетворитися на Монреальський університет. Тоді ж, наприкінці 1920-х років архітектору Ернесту Корм’є було доручено спроєктувати нову будівлю на північному схилі гори.
Наприкінці 1960-х років Квебекський університет так само «оселився» в Латинському кварталі, відновивши академічний колорит району. Університет Конкордія був заснований у 1974 році в результаті злиття двох окремих кампусів: кампусу сера Джорджа-Вільямса, який об’єднав кілька будівель на захід від центру міста, та кампусу Лойоли, комплексу, розташованого в Нотр-Дам-де-Грас з 1916 року.
Післявоєнна освіта Монреаля
Після закінчення Другої світової війни в провінції Квебек менше половини учнів закінчувало 7 клас, хоча ще під час війни в 1943 році навчання в школі було оголошено обов’язковим до 14 років. Ситуація з освітою в Монреалі була вельми не веселою. Лише чверть учнів дотягували до 8 класу, далі гірше, лише 2% закінчували 12 клас, і лише 3% франкофонів віком від 20 до 24 років навчалися в університеті, здобуваючи вищу освіту.
Післявоєнна середня освіта була зарезервована для привілейованої меншості, яка розпочала вищу освіту на два роки пізніше, ніж англомовні студенти. Була також значна гендерна нерівність у цьому питанні. Адже не дивлячись на те, що середню школу закінчило значно більше дівчаток, аніж хлопців, це ніяк не впливало на подальшу освіту. У післявоєнний період набагато більше молодих чоловіків, ніж жінок, здобували вищу освіту.
Молоді жінки могли навчатися в сімейних інститутах домогосподарств, але вони не відвідували класичні коледжі, приватні школи, керовані церквою, які якраз і слугували своєрідними воротами до університетів.
Але небажання навчатись та гендерна нерівність були лише частиною проблеми. Багато програм підготовки вчителів початкової школи були некомпетентними. Система освіти була погано скоординованою та розділеною між кількома органами управління.
Крім того, у Квебеку було дві різні шкільні системи — католицька для франко-католицької більшості та протестантська для переважно англомовної меншини. Але наприкінці 1940-х і в 1950-х роках відбувся поштовх до модернізації та реформування шкільної системи. Це стало можливим лише тоді, коли ліберали прийшли до влади в 1960 році, саме тоді розпочалися справжні, а не декоративні реформи в освіті.
Що саме зробили ліберали, прийшовши до влади. По-перше, навчання стало обов’язковим до 15 років і безоплатним до 11 класу. Відомо, що аж до 1964 року батьки повинні були сплачувати за навчання своїх дітей. По-друге, ліберальна влада збільшила фінансування шкільних рад, надала допомогу батькам дітей віком 16 і 17 років у школі та створили систему позик і грантів для студентів коледжів і університетів.
І, по-третє, у березні 1961 року, була заснована Королівська комісія з контролю та сприянню освіти в провінції Квебек, більш відома, як Батьківська комісія.
Джерела: