Якщо розглядати розвиток конярства з того самого моменту, коли разом із французькими переселенцями на Канадську землю доставили й певну кількість коней, то слід зауважити, що достеменно не відомо, скільки коней прибуло до Америки з Іспанії чи Англії, оскільки із цього приводу відсутня будь-яка інформація. З іншого боку, можна назвати досить точну цифру щодо висадок у Квебеку. По-перше, тому що їх було дуже мало, а по-друге, тому, що майже всі вони були здійснені урядом, відтак усе було чітко задокументовано. Більш детально про розвиток конярства в Монреалі та Квебеці читайте на montreal1.one.
Перші коні в Новій Франції
Перший кінь, який ступив на землю Квебеку, прибув у 1647 році. Він призначався для губернатора М. де Монманьї, як подарунок від Товариства мешканців. А перші реальні постачання коней почалися в 1665 році за наказом короля. Оскільки то був великий період Нової Франції, а тут ще Людовик XIV вирішив узяти розвиток колонії у свої руки. Тому нестачі коней, причому неабияких, а скакунів із королівської стайні, не було.
У той час коней відправляли до Нової Франції коштом королівської скарбниці для, для того, щоб роздавати їх місцевій знаті та сеньйорам. Між 1665 і 1671 роками Людовик XIV відправив близько 80 тварин, з розрахунку чотирнадцять коней — 12 кобил і 2 жеребців — на одну партію. Після 1671 року вважалося, що в Новій Франції достатньо коней і, перш за все, що вони можуть досить швидко відтворюватися, щоб задовольнити потреби. Відтак постачання було зупинене.
План був досить простий — ці вісімдесят коней сформували основу конярства. У 1760 році кількість коней сягнула 12 тис., причому, без жодних поповнень, окрім природного розмноження. Ба більше, ці вісімдесят тварин фактично дали початок канадській породі коней, а їхні нащадки поширилися через продаж або колонізацію на значну частину Північної Америки, змішуючись у процесі з іншими новими американськими породами.
Щоб опис прибуття коней до Америки з Франції був повним, необхідно сказати кілька слів про саму подорож. У той час кораблі, що перетинали Атлантику, були невеликими. До прикладу, загальна вантажність трьох кораблів Картьє, разом узятих, становила 240 тонн. Ці скромні кораблі були переповнені людьми, багажем і, перш за все, провізією для людей і тварин. Таких громіздких тварин, як коні, було важко утримувати, ними неможливо було керувати в штормову погоду, і вони іноді вмирали в дорозі від нестачі повітря і фізичних навантажень.
Висадка на Нову Землю
Наприкінці подорожі на них чекало останнє випробування — висадка на берег. Адже достеменно відомо, що за відсутності портів, кораблі доводилося залишати на деякій відстані від берега, і добиратись туди на човні або каное. Що робити в такій ситуації, щоб розвантажити коней? Історики пишуть, що першовідкривач Америки Христофор Колумб винайшов просту техніку, яку використовували приблизно до 1750 року — коней просто кидали у воду й дозволяли їм пливти до берега, керуючись інстинктом виживання.
Вісімдесят коней, надісланих королем Франції між 1665 і 1671 роками, в 1685 році налічували вже 156 голів, що вдвічі більше, ніж за двадцять років розведення. До 1706 року поголів’я зросло у двадцять разів, а до 1872 року — удвічі. Кількість продовжувала неухильно зростати, сягнувши понад 12 тис. у 1760 та до 30 тис. у 1786 роках.
Важливо пам’ятати, що цей приріст був досягнутий без додавання жодного коня ззовні до тих вісімдесяти, надісланих королем раніше. Це зростання було результатом якості надісланих тварин, їхньої здатності адаптуватися до клімату та системи розведення, яку використовували французи.
Особливості коней зі стайні Людовика XIV
Оскільки всі коні походили зі стайні французького короля, то вважалося, що вони походять від арабських скакунів, схрещених із місцевими тваринами з Нормандії та Бретані. Багато з новоприбулих коней були віддані та розподілені між мешканцями, які зробили найбільший внесок у розчищення земель та в розвиток сільського господарства на новому місці.
Відтак цих коней використовували виключно для польових робіт та транспортування. А тому, канадський кінь став результатом природного відбору, де лише найвитриваліші змогли вижити в суворому кліматі, трудовому ритмі та злиднях молодої колонії.
Тяжка фізична праця та труднощі життя на новому місці, призвели до зменшення розмірів коней, але вони розвинули непохитну стійкість та витривалість, прибувши до країни понад 350 років тому. Їхні нащадки, завдяки такому минулому, залишаються найвитривалішими, найміцнішими та найкраще адаптованими до Квебеку. Канадський кінь, одна з найуніверсальніших порід у світі кінного спорту в історії. Недарма коні цієї породи отримали прізвисько «Маленький залізний кінь», який відомий своєю силою, витривалістю, товариськістю, здоров’ям та довголіттям.
Протягом кількох поколінь ця тварина адаптувалася до місцевого середовища. Лише в 1895 році в Канаді почали вести генеалогічні записи коней. А наприкінці ХІХ століття попит на коней взагалі, і на цю породу зокрема, суттєво зріс. У Квебеці з’явилося кілька змішаних порід, завдяки імпорту порід, яких уподобали англійці і які із часом схрещувалися з канадською породою, розбавляючи цю породу та її характерні якості.
Сучасне конярство
Нині роль коня в сільському господарстві значно змінилася. Колись його використовували, як робочу силу на фермі, його фізичні можливості були, особливо корисними для переміщення сільськогосподарської техніки, продукції тощо. У наш час коней розводять переважно для відпочинку та змагань. Більшість із тварин, яких утримують на фермах, використовують для верхової їзди та прогулянок. Відомо про 2867 ферм у Квебеці, де утримують коней. Але майже 60% з них мають до трьох або, навіть менше коней.
Якщо звернутись до статистики, то станом на 2024 рік, вона виглядає наступним чином:
- кількість конярів — 429 компаній;
- кількість лошат — 1727 особин;
- загальний річний обсяг продажів фермерських господарств — 8 мільйонів доларів США;
- кількість зареєстрованих коней — 15 966 особин.
Крім того, серед коней, зареєстрованих у Квебеку, є 11 413 верхових коней, 2118 тяглових коней, 708 скакових коней та 1727 лошат віком до 2 років.
Конярі вирощують лошат, які забезпечують оновлення стада Квебеку. На відміну від інших сільськогосподарських секторів, виробництво не є стабільним із року в рік. Це пов’язано, зокрема, з коливаннями попиту та 345-денним періодом вагітності кобил.
При тому, у Квебеці існує безліч асоціацій заводчиків та власників чистокровних коней. Заводчики можуть володіти однією або кількома породами. Вони обирають породу на основі своїх уподобань, або потреб своєї ферми. Породи можуть бути наступні — арабська, аппалуза, бельгійська, канадська, клайдсдейл, першерон, квотерхорс, стандартбред тощо.
У 2016 році в Монреалі відбувалися дебати з приводу місця на вулицях міста кінних екіпажів. Міський голова мегаполіса Деніс Кодерр виступав за збереження кінних екіпажів у Монреалі, і відтак за будівництво стайні для утримання коней. Таким чином, мер Монреаля почав доносити громадськості своє загальне бачення майбутньої політики щодо коней, яку він хоче запровадити, щоб забезпечити добробут цієї тварини та пропагувати її цінність.
Джерела: