Між епохою Нової Франції та структурними реформами, які змінили систему освіти у Квебеці після 1960 року, навчання дівчат розвивалося в дуже специфічному середовищі. Звичайно, це лише один з елементів більш глобального проєкту освіти дівчат, але насправді ці дві реальності легко перетинаються. Протягом трьох із половиною століть однозначна освітня риторика виражала цілі, які ставилися перед освітою та навчанням саме дівчат.
Вона була сформульована в XVII столітті Фенелоном, Флері та мадам де Ментенон. За цією риторикою не було, навіть уявлення про навчання дівчат, як такого, ідентичного навчанню хлопців. До того ж пропагуючи роздільне навчання в школах, було, фактично обмежено інтелектуальну підготовку дівчат. На цьому тлі приділялася неабияка увага підготовці дівчат до майбутнього материнства. Більш докладно про навчання дівчат на montreal1.one.
Церква та освіта для дівчат
Ще у XVII столітті була розповсюджена думка, що освіта дівчат належала до культурної специфіки, яку приписували виключно жінкам, матерям і господиням. Читати, писати, рахувати — це все, що потрібно знати дівчині, вважали тоді. У 1846 році лише 377 дітей відвідували дев’ять монреальських шкіл, якими керувала шкільна рада.
Тоді ж, за гендерними відмінностями нарахували 126 хлопчиків та 251 дівчинку. Та порти те, що дівчатка становили більшість, рада все одно надавала пріоритет хлопчикам. Між 1850 і 1870 роками комісари зосередили свої інвестиції на школах саме для хлопчиків. Дівчатка ж здебільшого навчалися в релігійних громадах та під керівництвом кількох незалежних вчителів.
Тим часом у 1881 році ситуація почала змінюватись. До прикладу, черниці Конгрегації Нотр-Дам отримали субсидії від комісарів на навчання 3260 молодих дівчат, яких розподілили по семи школах Монреаля. Школярок навчали читати, вивчали з ними дещо зі священної історії, а головно, вони на уроках шили, в’язали, вишивали та доглядали за одягом.
У ті часи церква не підтримувала жодних спроб емансипації жінок, особливо поза межами сім’ї та релігійної сфери. Відтак у травні того ж року єпископ Шарль-Едуар Фабра, католицький архієпископ Монреаля, звернувся до комісарів із проханням заборонити публічні церемонії закінчення навчального року саме в жіночих школах.
Відомо, про одну з розмов місцевого начальника управління освіти з єпископом Монреаля щодо різних церемоній у школах, якими керують та які відвідують жінки. У результаті цієї бесіди, єпископом Монреаля, твердо зажадав, щоби публічні, драматичні чи музичні церемонії були заборонені. Якщо необхідно роздати призи, то пропонувалося проводити захід за монастирським сценарієм. Тобто, роздача призів мала проводитись так само як і в монастирях.
На таких заходах із запрошених могло бути лише шкільне керівництво, парафіяльний священник та його вікарії. Зауважте, що навіть батькам учениць заборонялося відвідувати такі церемонії. Були свої вимоги й до програми заходів. Вона мала складатися лише з оголошення призів та кількох пісень чи музичних творів, відповідно на відкритті та закритті заходу.
Однак, попри таку строгість, ще в 1875 році в Монреалі з’явився «Дівчачий заклад старшої школи», який заснувала протестантська шкільна рада. Це дозволило молодим жінкам отримувати тут доступ до вищої освіти. Звичайно, що нічого подібного не було в католицьких та франкомовних школярок, які чекали до початку XX століття, щоби почати відвідувати такі навчальні організації.
Хто освіченіший
При цьому, у давні часи, чомусь вважалося, що жінки були освіченіші за чоловіків. Однак, якщо звернутися до шкільних архівів, це важко довести. Річ у тім, що, як це, часто буває, терміни вживаються неточно. Протягом півстоліття, правда, жінки були більш грамотними, ніж чоловіки, як свідчать перші канадські переписи населення з 1851 до 1901 року. Але що стосується освіти, то реальність була зовсім інша.
За часів Нової Франції урсулинки утримували інтернат і школу у Квебеці. Сестри з Конгрегації, зі свого боку — невелику мережу з десятка шкіл-інтернатів. У цих скромних закладах дівчата в основному запам’ятовували молитви та катехизис. Але вони також вчилися читати, писати, рахувати та інших дрібних робіт, властивих дівчатам. Але про жіночу освіту в той час не могло бути й мови. До 1850 року чоловіки були більш освіченими за жінок. Але вже на початку XIX століття почала розвиватися жіноча освіта.
Протягом усього цього часу розвиток середньої освіти приносив у Монреалі користь виключно хлопцям. У них була можливість вибору — класичні та комерційні курси, кілька промислових коледжів і, для найбільш здібних, університетські факультети. Відтак більшість дівчат, які бажали продовжити навчання, могли задовольнитися виключно інтернатом.
Будівництво шкіл для дівчат
Певний прорив стався на початку 1900-х років, коли шкільна рада вирішила будувати школи для дівчаток. Першим таким закладом стала школа побудована Монреальською католицькою шкільною комісією — École Ste-Hélène, на вулиці Монфор. Вона відкрилася у вересні 1907 року.
Таким чином, починаючи з 1910 року, було побудовано ще три школи для дівчаток. До прикладу, одну з них — академію Маршан відкрили на вулиці Беррі в 1911 році. Це була надсучасна для свого часу школа. Вона розташовувалася в Латинському кварталі, найбагатшому районі Монреаля в той період. Назву заклад отримав на честь письменниці та феміністки Мальвіни Маршан, яка працювала в Монреалі 37 років.
Проте старі стереотипи про жіночу освіту нікуди не поділися. У 1909 році шкільна рада прийняла навчальну програму з домашнього господарства. Ця програма була зосереджена на шитті та вишиванні. Освіта з домашнього господарства на початку XX століття являла собою традиційну модель для дівчат, головною метою якої було навчання дружин, які могли б належним чином доглядати за домом та сприяти релігійній моралі членів сім’ї.
Ба більше, уже в 1943 році шкільна рада створила Службу домознавства. Директором була призначена мирянка Джульєтт Міро. Вона відповідала за навчальну програму та організацію всіх занять. До вересня 1944 року 9192 дівчини в 70 школах були зараховані на новий курс домознавства, який викладали 49 релігійних вчителів та 20 мирян. У 1946 році були прийняті на роботу миряни-техніки з домознавства. Курс домознавства залишався частиною шкільної програми для більшості дівчат до 1960-х років.
Старша та середня початкові освіти
Для початку в 1929 році шкільна рада заснувала старший курс початкової школи. Державну початкову освіту було продовжено до п’яти років. Дівчата віком від 15 до 18 років могли відвідувати школу та отримати атестат про повну загальну середню освіту в 11 та 12 класах, залежно від обраного ними академічного напрямку. Старша початкова освіта надавала дівчатам загальну освіту, щоби підготувати їх до вибору кар’єри в науковому, промисловому чи комерційному секторах.
У підсумку, уже наприкінці травня 1946 року 1200 монреальських дівчат було зареєстровано на випускний іспит старших класів початкової школи в шкільній раді. Понад 98 % дівчат цей іспит склали. У 1956 році шкільне керівництво скасувало старший курс початкової школи. Його замінили державним середнім курсом. Цей курс був обов’язковим для дівчаток та хлопчиків віком від 12 до 16 років.
Джерела:
- https://ici.radio-canada.ca/ohdio/premiere/emissions/aujourd-hui-l-histoire/episodes/491395/rattrapage-du-mardi-10-novembre-2020/transcription
- https://www.cssdm.gouv.qc.ca/nouvelles/capsule-historique-education-des-filles-montreal-1846–1946/
- https://ville.montreal.qc.ca/memoiresdesmontrealais/high-school-montreal-un-exemple-de-patrimoine-scolaire