Присутність жінок на ринку праці не завжди сприймалася так легко і спокійно, як нині. Ще в ХІХ столітті, наприклад, офісні посади в Монреалі займали переважно чоловіки. Перші жінки, які працювали в офісах на початку XX століття вважалися щасливчиками, яким пощастило отримати цю роботу. З розширенням великих компаній жінки почали з’являтися в офісах, адже завдання множилися, ставали фрагментованими й більше не потребували однакових навичок.
Така сама метаморфоза сталася з професією продавчині, кількість магазинів у ті роки зросла вдесятеро. Хоча ще на початку XX століття, жінки зазвичай виконували традиційно жіночі обов’язки або отримували тимчасову роботу в очікуванні повернення чоловіків із війни. Але дивлячись на те, які вакансії займають жінки в Монреалі нині, можна прослідкувати, який величезний прогрес, був досягнутий на Заході за 100 років. Більш детально про суто жіночі професії та про те, як вони відвоювали собі позиції на ринку праці читайте на montreal1.one.
Глибокі соціальні перетворення в ХІХ столітті
Кожного 8 березня в Міжнародний жіночий день відзначається той шлях, який жінки пройшли, щоб досягти рівності. Ринок праці залишається важливою сферою попиту. Адже в ті часи було майже неможливо обрати професію, яка не вважалася б традиційно чоловічою. Будівельний підрядник, нотаріус, водій таксі, ось ті незвичайні професії на яких побачити жінок було неможливо, або майже неможливо.
Та про все по черзі. З 1860-х років Квебек і Канада, а відповідно й Монреаль, почали індустріалізацію та пережили глибокі соціальні перетворення. Багато мешканців залишили сільську місцевість, переїхавши жити в місто, а відтак, не обійшлося без соціально-економічного розколу, який в основному вплинув на робітничий клас.
Виробники використовували велику кількість робочої сили, пропонуючи жалюгідні умови праці. Мізерна зарплата, довгі робочі дні, виснажливі тижні, високий ризик нещасних випадків. Заводи та робочі квартали, які були побудовані дуже швидко були переповнені, люди мешкали в антисанітарних умовах. Працівники могли втратити роботу, якщо захворіють або зазнають нещасного випадку на виробництві. У той час не існувало жодних стандартів безпеки на робочому місці, так само як і жодної безпеки праці.
Ця велика й некваліфікована робоча сила складалася переважно із жінок і дітей, оскільки їм можна було менше платити. У 1880-х роках робітник міг заробляти від 6 до 18 доларів на тиждень залежно від його кваліфікації, тоді, як жінки отримували лише від 4 до 7,50 доларів, а іноді й менше.
Гіршим було лише становище дітей, особливо дівчаток. Таким чином, діти у віці 8–10 років отримували приблизно чверть чоловічої зарплати. На жаль, жінки й діти не могли вимагати більше грошей, їх одразу звільняли, тому що робочої сили в Монреалі не бракувало.
Суто жіночі професії
Що стосувалося жінок, то їхня робота наприкінці ХІХ — початку XX століття була прийнятною лише за умови, що виконувані завдання вважалися суто жіночими. До прикладу робота в пральні, приблизно в 1905 році, представляла типову роботу, яку виконували жінки в той час. Певна кумедність ситуації полягала в тому, що якоюсь мірою вони повторювали те, що робили вдома.
Крім заробітної плати, дискримінація жінок на ринку праці проявлялася в кількох інших аспектах, серед яких умови праці, безпека на виробництві тощо. Тому переважна більшість жінок у ті часи працювала на низькооплачуваних роботах і в найгірших умовах. Щобільше, перші профспілки перешкоджали жінкам отримати доступ до певних професій. Це відбувалося тому, що оскільки їм платили менше, ніж чоловікам за ту саму роботу, вони заважали найму останніх. Ще одним видом дискримінації на ринку праці була дискримінація одружених жінок перед самотніми й бездітними. Річ у тім, що самотнім жінкам віддавали перевагу на певних роботах, які вважалися жіночими, наприклад, на посаду домашньої прислуги.
Однак, попри таку нерівність і погані умови, багато жінок обирали роботу на заводі, а не домашню роботу. Це відобразилося на житті заможних монреальців, приблизно в середині ХІХ століття розпочалася криза домашнього обслуговування, що призвело до того, що буржуазні родини наймали робочу силу аж із Великобританії, місцевих домогосподарок, нянь, кухарок тощо не вистачало.
Зазвичай молоді дівчата працювали, поки не вийдуть заміж. Дехто з них при тому наполегливо виконував домашню роботу, але більшість були найманими працівницями, продавчинями чи офісними службовицями. Заміжні жінки становили невелику частку жіночої робочої сили. Вони часто працювали вдома, наприклад, швачками — збирали заготовини, розкроєні на фабриці. Вони також могли виконувати іншу оплачувану роботу, наприклад, прати чи прибирати.
Перша та Друга світові війни
Благодійні та філантропічні асоціації були створені для усунення соціальних розривів, спричинених індустріалізацією. Ці асоціації в основному складалися із жінок, які виконували завдання на додаток до своїх традиційних ролей матерів і дружин. Однак їхня соціальна діяльність була обмежена, оскільки Цивільний кодекс позбавляв їх права голосу та вважав їх неповнолітніми.
Відтак у ХІХ столітті, становище монреальських жінок на ринку праці було далеко не райдужним. Забігаючи на перед, слід сказати, що доведеться почекати ще кілька десятиліть, перш ніж їхнє становище стане головною соціальною проблемою та обговорюватиметься в Законодавчих зборах Квебеку. Лише згодом почнеться поступове посилення законодавства, спрямованого на покращення умов праці жінок.
Але неабияку допомогу в освоєнні не лише, так званих, чоловічих професій, а й ринку праці в Монреалі відіграли війни, як Перша, так і Друга світова. Як красномовна ілюстрація, більшість жінок почали освоювати, навіть військові чоловічі професії. Нестача чоловіків давалася взнаки. Як приклад, жінки керували армійськими радіостанціями в 1919 році, ймовірно, перевага надавалася самотнім, але все ж таки. Насправді лише після Другої світової війни оплачувана праця заміжніх жінок поступово стала прийнятною з появою суспільства споживання. І знову ж таки, ці жінки зазвичай працювали неповний робочий день у сферах із жіночим підтекстом.
Зростання економічної ролі жінок
Але були й перебори. Наприклад, під час Першої світової війни багатьом канадським жінкам доводилося виконувати чоловічу роботу на полях. Причому ця робота була не найлегшою. Причина дуже проста, під час війни не вистачало не лише чоловіків, яких мобілізували і які воювали в цей час, а й не було, наприклад, коней, тому що їх теж відправляли на фронт.
Однак Перша світова війна, хоч і змінила ситуацію, але лише тимчасово. Бо повернувшись із фронту, чоловіки прагнули знайти свою роботу. Крім того, після війни закрилося багато заводів, які випускали військову продукцію. А відтак зникло багато робочих місць. Жінки почали знову шукати суто жіночі професії, так деякі з тих, хто працював в Canadair під час війни, пізніше ставали продавчинями в Eaton.
Та загалом після закінчення війни, як Першої світової, так і Другої, жінок наполегливо заохочували повертатися додому. І лише поява споживчого суспільства в 1950-х роках, спричинила вибух у секторі послуг і привабила жіночу робочу силу, яка звикла до переваг і автономності оплачуваної роботи під час війни.
Тому перша половина XX століття ознаменувалася появою жіночої праці поза домашньою сферою. Усе більше жінок відігравали значну економічну роль у суспільстві Монреалю.
Джерела: