Уже в 1940 році економічний контекст країни, а відповідно й міста змінився. Канада перебувала в стані війни, відтак Монреальські заводи невдовзі запрацювали на повну потужність, обслуговуючи військові потреби. Ба більше, були побудовані нові заводи з виробництва боєприпасів та авіаційний завод. Корабельні та залізничні майстерні інтенсивно виробляли військову техніку. Легка промисловість переважно почала виробляти тканину кольору хакі, чоботи та військову форму. Усе це, звичайно, вплинуло на економічний розвиток мегаполіса.
У Монреалі запанувала повна зайнятість, доходи населення почали зростати, що стимулювало цивільне виробництво. Жінки опановують і отримують нові професії, їхня зайнятість, як робочої сили зростає. Військова промисловість пропонує їм краще оплачувані посади, ніж ті, які вони традиційно обіймали. Не маючи змоги витрачати всі свої доходи, мешканці Монреаля накопичують заощадження. Зрештою, фінансове становище міста швидко відновилося, оскільки витрати на допомогу по безробіттю зникли, і громадяни змогли сплачувати податки. Але наприкінці війни ситуація змінилася, як саме розвивалась економіка в 1944–1945 роках читайте на montreal1.one.
Вантажівки, танки й гармати
Отже, із самого початку Другої світової війни канадці докладали максимум зусиль, щоби перемогти в цій життєво важливий битві добра зі злом. Високомеханізована Друга світова війна значною мірою спиралася на масове виробництво зброї, боєприпасів, транспортних засобів та іншого військового спорядження, яке мало бути використане для перемоги над ворогом, який теж володів величезним промисловим потенціалом.
Коли розпочалася війна, перед Канадою постало завдання створити, міцну промислову базу для виробництва зброї та обладнання для воєнних дій. Канадська промисловість і робоча сила виявилися на висоті в цей не простий час і зробили свій вагомий внесок у перемогу союзників у війні.
Загалом канадська промисловість виробила понад 800 тис. військово-транспортних машин, 50 тис. танків, 40 тис. гармат (польових, портових і зенітних) й 1,7 млн одиниць стрілецької зброї.
З,8 тис. транспортних засобів усіх типів, вироблених канадськими заводами, з них лише 168 тис. були поставлені канадським збройним силам. 38 % продукції пішло до Великої Британії, а решта — до країн-союзників.
Canadian Pacific виготовила 788 танків «Валентайн» на своєму заводі «Ангус» у Монреалі. GM виготовила двигуни для цих танків. Усього 5,2 тис. танків було вироблено на заводах CPR в Ангусі та Монреальському локомотивному заводі під час війни. До того ж Монреальський локомотивний завод побудував 2150 двадцяти п’ятифунтових автогармат «Секстон».
Під час війни в Канаді було побудовано 348 десятитисячотонних торгових кораблів. При цьому близько 57 тис. людей працювали на будівництві торгових суден, а ще 27 тис. — на військових кораблях, таких, як есмінці, фрегати, корвети й тральники.
Перехід до мирного життя
Відома, як Монреальський завод, фабрика боєприпасів Defence Industries Limited виробляла 9-мм кулі для пістолетів-кулеметів Sten. Будівництво будівлі розпочалося восени 1942 року. У підсумку Монреальський завод вийшов на повну потужність уже до весни 1943 року.
Завдячуючи таким зусиллям, у тому числі перемога невблаганно наближалася. А разом із нею, наближався час, коли потреба у військових підприємствах ставала не актуальною. Відтак слід було думати, що робити з такою кількістю воєнних підприємств після війни. Показовим прикладом переходу до мирного життя є, якраз Монреальський завод. Розроблене для виготовлення боєприпасів для британців, підприємство було частиною комплексу подібних заводів у регіоні, пов’язаних з Defence Industries Ltd.
Ці заводи можна знайти у Вердені, Белеї та Сент-Терезі. Є навіть один у Віллере на розі бульвару Сен-Лоран та вулиці Льєж, недалеко від Монреальського заводу. З цих заводів із виробництва боєприпасів залишилися лише ті, що у Вердені та Монреальський завод. Варто зазначити, що завод у Вердені існував ще з Першої світової війни та був переобладнаний на початку 1940-х років, а будівля Монреальського заводу була одним з останніх зразків військово-промислової спадщини часів Другої світової війни.
Монреальський завод
Після війни завод перейшов під управління промислового комплексу Crown. До 1946 року приміщення було переобладнано для створення двадцяти двох промислових приміщень. У будівлі розміщувалося безліч виробничих потужностей, включаючи хімічну, пластмасову та текстильну. Це свідчить про промислову еволюцію цього сектору економіки в Монреалі. Під час буму текстильної промисловості сектор вулиці Шабанель став гарячою точкою саме для цього виробництва в мегаполісі.
Але пізніше на рубежі 1970-х років будівля Монреальського заводу була буквально оточена бетонними будівлями. З того моменту приміщення за адресою 9500 Saint-Laurent Boulevard зникло з колективної пам’яті. Його фасад, що виходив на бульвар, було видно лише крізь простір між двома будівлями. У 2016 році, щоб звільнити місце для будівництва сервісного майданчика та міських офісів будівлю Монреальського заводу було знесено. Комітет зі знесення запропонував зберегти деякі архітектурні елементи для повторного використання в новому будівництві. Крім того, було встановлено меморіальну дошку на честь ролі жінок у воєнних діях.
Повоєнний економічний бум
Загалом повоєнний бум у Монреалі супроводжувався численними технологічними змінами, зокрема, у сфері транспорту та зв’язку. У 1952 році на маленькому екрані з’явилися перші телевізійні програми Радіо-Канада. Французька радіостанція Радіо-Канада вже виходила в ефір з 1937 року. І тут федеральне рішення розмістити головні студії в Монреалі було цілком логічним. Тож саме в Монреалі розвиватиметься індустрія радіо- і телемовлення, а також інші галузі, такі, як рекламна, звукозаписні та кіностудії.
Розвиток комерційної авіації після війни змінив можливості пасажирських перевезень на далекі відстані, включно з трансатлантичними подорожами. Літаки тепер були достатньо надійними, щоби перевозити велику кількість пасажирів. Літак конкурував з двома видами транспорту, які зробили Монреаль сильним: залізницею та водним транспортом. Але це жодним чином не зменшує переконання багатьох у тому, що Монреаль залишиться транспортним вузлом Канади, і на це були вагомі підстави.
Були всі ознаки того, що Монреаль успадкує таку ж панівну позицію в повітряному транспорті, яку він займав у морському та залізничному транспорті до війни. Зіткнувшись із бумом повітряного транспорту, федеральний уряд розробив свою першу авіаційну доктрину. У 1946 році він вирішив сконцентрувати основну частину польотів в одному місці — створити прибутковий хаб — й обрав для цього Монреаль.
Уряд обрав мегаполіс не лише тому, що він був найбільшим, але й із технічних причин. Літаки мали обмежену дальність польоту, тому трансатлантичні рейси повинні робити зупинки для дозаправлення. Монреаль є природним пунктом зупинки для літаків із Європи. До 1950 року Монреаль був центром авіації в Канаді та великим вузловим аеропортом у Північній Америці. Не випадково нова Міжнародна організація цивільної авіації (формально інтернована в 1947 році 52 країнами-членами) була заснована саме там.
Джерела:
- https://memento.heritagemontreal.org/site/ancien-batiment-de-la-montreal-works/
- https://www.veterans.gc.ca/fr/remembrance/classroom/fact-sheets/material
- http://www2.ville.montreal.qc.ca/archives/500ans/portail_archives_fr/rep_chapitre10/chapitre10–4.html#:~:text=Les%20usines%20montr%C3 %A9alaises%20tournent%20bient%C3 %B4t,bottes%20et%20des%20uniformes%20militaires.