Бібліотека Сен-Сюльпіс розташована на вулиці Сен-Дені у Монреалі. Будівля є історичною пам’яткою Квебеку 1988 року. Більше на сайті montreal1.one.
Популярне місце
Сен-Сюльпіс – дітище архітектора Еджена Пайєтто. За його проектом також було зведено коледж Андре Грассе в Монреалі, а також перша центральна бібліотека міста.
Бібліотека Сен-Сюльпіс побудована в одному зі стилів історизму – бозар і вважається одним із найкращих «представників» цього напряму в Квебеку.
Сен-Сюльпіс побудована між 1912 і 1914 роками, в 1917 вона відкрилася як приватна бібліотека Товариства Сульпіціан – громади, створеної французьким священиком Жан-Жаком Ольє. Організація існує в Канаді, Америці та Франції.
Отже, Сен-Сюльпіс стала першою бібліотекою французькою у Канаді.
А починалося все з того архітектурного конкурсу, оголошеного 1 квітня 1911 року. Усього було представлено одинадцять проектів, але перемогла пропозиція архітектора Еджена Пайєтта.
Так, у 1912 році він спроектував будівлю майбутньої бібліотеки на прохання Товариства Сульпіціан для потреб студентів університетів, вчених та простих монреальців. Пізніше Пайєт займеться ще однією бібліотекою – Будинок Гастон-Мірон, а раніше – Центральна бібліотека Монреаля.
1914 року у бібліотеки з’явився свій відмітний знак – екслібрис. На ньому зображено дві вежі – залишки форту, збудованого сульпіціанцями у XVII столітті. Також на екслібрисі можна побачити дві важливі дати: 1684 – рік відкриття Семінарії Нотр-Дам, і 1914 – дата появи бібліотеки Сен-Сюльпіс.
За часів заснування Сен-Сюльпіс хоч і набула популярності у монреальців, але не була публічною бібліотекою. Її можна було назвати приватною дослідницькою бібліотекою університетського типу, але доступною для широкого загалу.
Сен-Сюльпіс відвідувала інтелектуальна еліта того часу. Колекція бібліотеки була великою та вражаючою. Для закупівель літератури та дидактичних матеріалів представники бібліотеки їздили до США та Європи.
Так, зі зростанням колекції, при бібліотеці з’являється служба тиражу книг, хоч спочатку такий відділ не планувався.
Але Сен-Сюльпіс стає місцем не збору не тільки інтелектуалів. У Великій залі, розташованій у підвалі, організовуються різноманітні культурні заходи.
Проблеми та їх вирішення
З 1925 року у бібліотеки почалися фінансові проблеми. Це було пов’язано з тим, що Сульпіціан зазнали великих збитків на фондовому ринку. Довелося скоротити персонал та бюджет на закупівлі літератури. У результаті 1926 року бібліотека перестала видавати книги.
1930 року Національна консерваторія музики, яка займала приміщення бібліотеки з 1928 року, захотіла купити будівлю. Тут втрутилася громадськість, активісти та громадські діячі виступили проти такої угоди, і вона не відбулася.
Криза 1929 року лише погіршила фінансове становище Сульпіціан, і тоді, у липні 1931 року, було вирішено закрити бібліотеку.
У 1941 році уряд Квебеку купив бібліотеку за суму, еквівалентну не сплаченим податкам Товариства Сульпіціан до скарбниці Монреаля.
Сен-Сюльпіс знову відчинила свої двері у січні 1944 року. Через деякий час бібліотека знову стала користуватися популярністю. Але тоді довелося зіткнутися з низкою нових проблем – відсутність професійних кадрів, зокрема бібліотекарів, нестача приміщень. Уряд Квебеку після низки добровільних звільнень звернув увагу до потреби Сен-Сюльпис.
У 1967 році Сен-Сюльпіс отримала статус Національної бібліотеки Квебеку. А у липні 1988 року її будівля потрапила до списку історичних пам’яток Культурної спадщини Квебеку.