Здавалося б, із появою онлайн пошти про звичайних листонош можна забути. Але ні, деінде вони продовжують свою роботу, користуючись любов’ю та повагою своїх клієнтів. А якщо додати довгу, цікаву, моментами героїчну історію цієї професії, то стає зрозумілим, звідкіля береться ця повага та любов. До слова, про героїзм. У Новій Франції пошту з Європи отримували навесні, через замерзання річки Святого Лаврентія.
Човни зазвичай відправлялися з Ла-Рошеля та прибували до Квебеку. Нерідко можна було побачити кількох поселенців, які проробляли вельми небезпечні мандрівки човнами, щоб отримувати пошту та новини з європейської Франції. Про перших листонош Монреаля докладніше читайте на montreal1.
Листоноші епохи Британського правління
Свого часу листоноші в колонії працювали за кур’єрською системою. У 1693 році Педро «П’єр» да Сілва, який був колоністом португальського походження, відповідав за перевезення листів між Квебеком і Монреалем. З усією відповідальністю, можна сказати, що це був перший листоноша в колонії. На цю посаду його призначив інтендант Жак Родо в 1705 році. Поштарство стало його покликанням. Відомо, що да Сілва помер у 1717 році, після чого, зять чоловіка, на ім’я Жан Моран замінив його на цій посаді.
Перший листоноша не дожив усього кілька років, до моменту закінчення будівництва «Королівської дороги», яка простяглася вздовж річки Святого Лаврентія між Квебеком і Монреалем, яке завершили в 1737 році. А саме ця дорога значно полегшила роботу листонош, а головне, гарантувала регулярність доставлення пошти. Уздовж цього маршруту були облаштовані, так звані, ретрансляційні станції, за які відповідав поштмейстер.
Тут листоноші могли відпочивати, за необхідності поспати та поїсти. Крім того, ці станції за при потребі забезпечували листоношу кіньми, транспортними засобами або переправою через річку поромом.
Ще через кілька років у 1753 році, у той час, коли Нова Франція перебувала під британською окупацією, Бенджаміна Франкліна призначили генеральним поштмейстером Британської Америки. Він відкрив поштове відділення в Галіфаксі, а потім у Квебеку, Монреалі та Труа-Рів’єрі.
Біографія «Португальця»
Хай там як, але першим листоношею в цих краях був таки Педро «П’єр» да Сілва. Здавалося б, ну листоноша та й потому. Але ні, цей португалець був дуже відомим. Не даремно збереглася його біографія. Педро «П’єр» да Сілва, якого ще називали «Португальцем», народився близько 1647 року в Лісабоні. Завдячуючи своєму походженню він і отримав прізвисько «Португалець». До слова, «П’єр» — це ніяке не прізвисько, просто французький варіант імені Педро.
Відомо, що чоловік прибув до Квебеку в 1673 році. Його ім’я вперше згадується 28 грудня цього року у пам’ятний для нього день. Саме тоді нотаріус П’єр Дюке де ла Шене зробив запис у нотаріальний акт у Квебеці, згідно з яким відбулися заручини П’єра да Сільвеса.
А через кілька років у травні 1677 року ще один нотаріус, цього разу це був Поль Вашон, зареєстрував у місті Квебек шлюбний контракт між П’єром та Жанною Греслон, відомою, як Лавіолетта. Батьки Жанни, Жак Греслон та Жанна Віньйо, були присутні на підписанні. Батьки ж П’єра — Жозеф та Анна Марія Франсуа жили в парафії Сен-Жуліан у Королівстві Португалія, тому на підписання вони не потрапили.
П’єр та Жанна до весілля мешкали в парафії Л’Анж-Гардьєн, це близько 25 кілометрів на Північний Схід від Квебеку. На церемонії були присутні численні гості та свідки, що зробило процедуру схожою, безпосередньо, на весілля, особливо, коли П’єр та Жанна дали згоду на шлюб. Після чого П’єр підписав шлюбний контракт, але його дружина так цього й не зробила. Відтак абсолютно не відомо, де пара святкувала церемонію одруження.
Після одруження подружжя да Сілва-Греслон оселилося в Бопорі, де вони були зареєстровані в переписі населення Нової Франції 1681 року. Після кількох років життя в цьому містечку, молоді люди переїхали до Со-о-Матело, що в Нижньому Квебекці. Саме тут П’єр почав займатися вантажними перевезеннями, якийсь час він працював бендюжником.
Мрії про доставлення пошти
Життя біля річки Святого Лаврентія, дозволяло йому мати швидкий доступ до місцевих човнів. Зазвичай вони вже стояли тут завантажені продуктами, які були призначені для відправлення до Квебеку, Монреалю та інших міст, сіл і парафій колонії. Подейкують, що саме в такий спосіб юнак здобув репутацію відповідального перевізника товарів, посилок та листів у будь-яку пору року, навіть під час суворих зим.
«Португалець» Педру да Сілва взимку перевозив пошту за допомогою собачих упряжок по льоду річки Святого Лаврентія. Влітку займається приблизно тим сами, але вже на каное. Бувало, таке, що іноді, через сильний вітер, йому був потрібен строк не менше місяці, щоб подолати шлях між Квебеком і Монреалем. Але все це не лякало «Португальця».
Окрім, безпосередньо, пошти, Педру перевозить державні документи, серед яких траплялися укази губернатора, звіти ченців та чиновників, пропозиції торговців хутром, обіцянки друзів, таємниці закоханих. Загалом перший листоноша Канади пропрацював на цій посаді й на цьому маршруті чверть століття. Місцеві мешканці із цього приводу говорили про Педро, що він ніколи не питав дозволу в погоди.
Доброчесність, пунктуальність та інші чесноти Педру да Сілви відзначали не лише місцеві мешканці. Наприкінці грудня 1705 року Філіп де Ріго, маркіз де Водрей, губернатор і генерал-лейтенант Нової Франції, видав указ згідно з яким листоноша відомий як «Португалець», мав право перевозити листи від генерал-губернатора та інтенданта по всій колонії.
До того ж згідно з підписаним дорученням, перший листоноша Нової Франції отримав дозвіл перевозити листи від окремих осіб та повертати їм відповіді. Генерал-лейтенант відзначив пунктуальність, старанність і відданість листоноші, і, зазначив, що ці чесноти принесли Педру да Сілві привілей стати постійним посланцем товарів, а також королівських депеш та депеш від генерал-губернатора Нової Франції між Квебеком та Монреалем.
Визнання нащадків
Педро «П’єр» да Сілва, відомий як «Португалець», помер на початку серпня 1717 року у Квебеці та був похований у парафії Нотр-Дам де Квебек того ж дня після того, як отримав необхідні в таких випадках церковні таїнства. У документах про смерть зазначено, що чоловіку було близько 70 років. Нині дослідники припускають, що, можливо, листоноша захворів на якусь епідемію злоякісної лихоманки. Відомо, що ця хвороба вразила колонію якраз в 1717–1718 роках. Зайвим підтвердженням цього припущення є той факт, що Педро дуже швидко поховали.
Стосовно особистого життя, то відомо, що від дня весілля до 1706 року в подружжя П’єра й Жанни було 14 дітей, причому 7 дівчаток і 7 хлопчиків. У майбутньому десятеро з них, зарядившись прикладом батьків, так само, одружаться і створять великі, багатодітні сім’ї.
3 червня 2009 року уряд Канади ухвалив у Палаті громад законопроєкт C-406, згідно з яким Педро да Сілва визнаний першим офіційним листоношею Канади. На честь цього з’явилася пам’ятна дошка, яка нині прикрашає колишнє поштове відділення, розташоване на вулиці Сен-Жак у Монреалі.
На табличці написано, що Педро «П’єр» да Сільва був першим відомим листоношею, якого знали, як «Португальця».
Джерела: