З моменту заснування Монреаля за освіту відповідали саме релігійні установи. Причому, що природно, ці заклади часто виконували більше ніж одну функцію, але деякі з них були присвячені саме просвіті. Згадаймо, наприклад, Інститут глухонімих на вулиці Сен-Дені або Монастир Доброго Пастиря на вулиці Шербрук. Здебільшого ці старі заклади, яким уже давно за сто років із гаком, уже не виконують освітніх функцій, але деякі школи та коледжі, які були засновані релігійними громадами, продовжують служити ідеалам освіти, наприклад, школа Вілла-Марія або коледж Сен-Лорана. Більш докладно про те, як релігійні установи розвивали освіту в Монреалі читайте на montreal1.one.
Церква на чолі освітнього процесу
Так сталося, що на початку колонізації заокеанських земель Французький колоніальний уряд вирішив не заморочуватись питаннями освіти дітей колонізаторів, передавши формальну освіту католицькій церкві. Ним була створена навчальна програма, до якої входила релігія, математика, природничі науки та французька мова. Зрозуміло, що розділити в такому випадку навчання і релігію було не можливо.
Тому освіта в Новій Франції на початках була тісно пов’язана з релігійними вченнями та цілями колоніальної влади. У XVII столітті релігійні організації, ордени тощо створювали школи, переслідуючи кілька цілей — по-перше, вони навчали дітей різних верств населення, не забуваючи при цьому прилучати їх, не залежно це колоністи з Франції, чи народжені вже на континенті їхні діти, або аборигени, до християнської віри.
Такий підхід був частиною прагнення французької колоніальної влади перетворити народи перших націй на лояльних французьких підданих, процес, який отримав назву франкизація. Однак ці перші спроби шкільної освіти з допомогою церкви і її служителів постали перед певними труднощами, головно, пов’язаними з культурними відмінностями та кочовим і самодостатнім способом життя корінних громад, і зрештою мали лише обмежений успіх.
У 1635 році єзуїти, ще один релігійний орден, заснували першу початкову школу у Квебеку, ознаменувавши переломний момент в історії освіти в Канаді. Цей заклад під назвою Little School став першим прикладом формальної початкової освіти в Канаді, орієнтованої в основному на дітей поселенців.
Це відіграло важливу роль у залученні до Канади більшої кількості французьких сімей, які шукали для своїх дітей освіту, подібну до тієї, яку вони отримували б у країні свого походження. Перші уроки в школі відвідало близько двадцяти європейських і місцевих дітлахів.
Водночас священники-капуцини відкрили семінарію в Акадії для хлопчиків.
Британське завоювання Нової Франції
Британське завоювання Нової Франції, яке розпочалося в 1759 році із захоплення міста Квебеку, а потім Монреалю в 1760 році, було підтверджено 10 лютого 1763 року ратифікацією Паризького мирного договору. За цією угодою Франція поступалася Великій Британії, Акадію, Канадою, мисом Бретон, та всіма землями на лівому березі річки Міссісіпі, а також усіма своїми володіннями в Північній Америці.
Через кілька місяців після затвердження цієї угоди король Великої Британії Георг III видав Королівську прокламацію від 7 жовтня 1763 року, яка визначила майбутній політичний та адміністративний устрій колишньої французької колонії. Цим кроком британська корона продемонструвала своє бажання демонтувати французькі політичні та адміністративні інститути, щоб нав’язати власну модель. Торкнулося все це й освіти.
Згідно із цією прокламацією всі школи, побудовані в майбутньому, були зобов’язані надавати протестантську освіту англійською мовою. Це була очевидна спроба асимілювати франкомовних колоністів через навчальні заклади. Але вся ця загарбницька війна в основному торкнулася шкіл у безпосередній близькості до
Квебеку. Що стосується тих, що були розташовані в Монреалі, Труа-Рів’єрі та сільській місцевості, то їхня діяльність продовжувалася у звичайному режимі, навіть у найгірші моменти конфлікту між Францією та Великою Британією.
Під час війни почався один із найтрагічніших моментів в історії Квебеку. У колонії значно зменшилася кількість духовного персоналу, що було пов’язано з обмеженнями, накладеними завойовником, які позбавили їх можливості запрошувати нових учнів. Релігійні громади були змушені закрити частину навчальних закладів.
До прикладу, Єзуїтський колегіум та Школа математики й гідрографії були змушені призупинити свою діяльність з 1759 до 1871 року. Британська армія окупувала й перетворила цю престижну установу на військові казарми. Товариство Ісуса було позбавлене власності (англійська корона захопила або знищила його майно в колонії), попри спробу відновити його діяльність в 1761 році, змушена була відмовитися від своїх зобов’язань та освітньої місії на кілька десятиліть.
Вплив завоювання на місцеву освіту
Після закінчення війни деякі школи, під егідою церков, християнських орденів відновили свою роботу. Першими прийшли брати християнських шкіл, які були тут сто років тому. Покликані джентльменами Сен-Сюльпіс відкрити невеликі школи, вони почали викладати в 1837 році під егідою семінарії.
Нині вони входять до складу Генеральної комісії католицьких шкіл. У 1888 році заснували свій Мон-Сен-Луї, де читався науковий курс, який готував для спеціалізованих шкіл університету. Довгий час це був єдиний заклад такого типу. Його програма включала те, що зазвичай називають старшою початковою освітою.
Але філософія та латинська мова, включені до навчальної програми протягом кількох років, робили Мон-Сен-Луї закладом сучасної середньої освіти, які нині існують у Франції, і які Паризький університет нагороджує сучасним дипломом бакалавра, що дозволяє вступ до факультетів права та медицини.
Повернення християнських орденів у Монреаль
Єзуїти прибули в 1842 році. Соціальні та благочестиві роботи, парафіяльні місії, класична освіта з двома французькими коледжами, Sainte-Marie і Jean-de-Brébeuf, й англійським коледжем, Loyola, поділяли їхню опіку. У 1889 році міністерство Мерсьє виділило їм 400 000 доларів, як часткову компенсацію за втрату майна, конфіскованого державою в 1760 році. Багата спадщина їхнього інституту, накопичена протягом століть у всіх галузях людської інтелектуальності, робить єзуїтів досвідченими та надійними педагогами.
Через кілька років повернулась Конгрегація Облатів Непорочної Марії, яка оселилася в Монреалі в 1848 році. На відміну від єзуїтів, для яких місто залишалося центром багатьох їхніх починань, Облати розширили поле своєї місіонерської та освітянської діяльності по всій Західній Канаді, від Оттави до Ванкувера.
Згодом Монреаль прийняв домініканців, редемптористів, францисканців, капуцинів, Товариство Марії, Отців Пресвятих Дарів, Білих Отців Африки. Серед цих орденів Семінарія іноземних місій була єдиною канадською фундацією. Але всі вони займались, в основному, просвітництвом та навчанням, початкова освіта була доручена монахам, тому декілька братських громад були покликані взяти участь у спільній праці.
Своєю чергою, до Монреаля приїздили Брати Святого Серця, Маристи, Християнської Настанови, Святого Гавриїла. Приїздили також Брати Милосердя та Брати Сен-Жан-де-Дьє, але вони опікувалися наданням медичних послуг, тобто госпіталізацією.
Джерела: