Не існує в світі людини, яка б жодного разу не зіштовхнулася зі стресом і навіть у перші секунди життя малеча сприймає цей світ як суцільний подразник. Чим далі, тим більше протягом життя стресові ситуації невід’ємно супроводжують людину час від часу.
Виявляється, що у такого поняття, як “стрес” є офіційне тлумачення, та навряд ця інформація буде відкриттям для більшості, та все ж офіційні джерела розгорнуто повідомляють нам наступне. Стрес – реакція організму, чи нервової системи на подразник зовні, що перевищує норму. Вперше даний термін був введений в дію американським психофізіологом Вольтером Кеноном в 1932 році у своєму виданні “Боротись, чи втікати”.
Одного сонячного до Монреаля завітав чоловік, який присвятив своє життя вивченню саме цієї теми та зробив чимало корисних відкриттів, які суттєво змінили майбутнє науки і медицини. Більше на сайті montreal1.one.
Янош Уго Бруно
Герой нашої повісті, який присвятив своє життя ендокринології і вивченню реакції організму та нервової системи на стрес, народився 26 січня в далекому 1907 році. Чимало фахівців стверджують, що Янош першим в історії довів існування такого поняття, як біологічний стрес. Про все це та багато іншого – згодом, але наразі зануримося в глибоке дитинство вченого.
Народився Янош (в офіційних документах про народження записаний, як Ян Сельє) у Відні, що входив тоді до складу Австро-Угорщини та виріс в словацькому місті Комаромі. Швидше за все в юнакові були закладені батькові гени, адже тато Яноша був лікарем угорського походження, на відміну від матері, яка була австрійського походження.
Початок видатного шляху
Вже у достатньо юному віці 21 року здобув місце доктора хімії та медицини в Празі, а згодом розпочав прискіпливо займатися питаннями стресу і ендокринології в Університеті Джона Гопкінса в США і паралельно Університеті Макгілла в Монреалі. Тривалий час вчений працював в найбільшому місті Квебеку, як підтвердження суттєвий проміжок часу пропрацював на цій же ж ниві в Монреальському Університеті.
Саме за часів перебування в Монреалі досягнення вченого не залишилися непоміченими в найвищих колах. Відтак, у 1949 році Яноша було номіновано на Нобелівську премію, але таких номінацій з 1949 по 1953 роки було загалом сімнадцять, та щоразу омріяна звитяга так і залишалася за крок від вченого.
Питаннями стресу зацікавився ще з медичної школи, і особливий крок в цій галузі було зроблено, коли науковець досліджував поведінку онкохворих та пацієнтів з туберкульозом.
Щоб остаточно переконатися в своїй теорії, науковець провів досліди над лабораторними щурами, в яких спостерігалася схожа модель поведінки, як і в хронічних пацієнтів. Вся ця поведінка тварин відбувалася на тлі впливу холоду, ліків та фізичних травм. Спершу науковець охрестив реакції як “Синдром загальної адаптації”, незабаром – “Синдромом Сельє”, третьою в списку йшла назва “Реакція на стрес”, та все ж замкнув той перелік термін “Стрес”. Зазначається, що таких експериментів у виконанні Яноша було чимало.
Що ж стосується його шляху в Квебеці, то вчений працював директором і професором в Університеті Монреаля, де невдовзі створив Міжнародний інститут стресу та в 1979 році створив Фонд Ганса Сельє. За одинадцять років до того, разом з однодумцями створив Канадський інститут стресу.
16 жовтня 1982 року яскравий шлях видатного науковця добігає кінця саме в Монреалі, де і творив та працював і до історії світової медицини безсумнівно увійшов та залишив по собі вагомий відбиток, як видатний ендокринолог, науковець, який зробив чимало відкриттів не лише в галузі стресу, а й шкоди тютюнової залежності. Напрацюваннями героя історії і досі масово користуються в різних куточках земної кулі.