Пальто-ковдра виникло як одяг британського виробництва, який носили під час торгівлі хутром у XVII та XVIII століттях. Його широке використання серед корінних народів, що брали участь у цій торгівлі, призвело до того, що такий фасон стали вважати одягом корінних народів. У цьому контексті пальто-ковдра стало, такою собі, імперською лівреєю — одягом, який дуже банальним і підступним чином увічнював дискурси, що прославляли розбудову нації. Про це та про кравецьку творчість Джон Джозефа Міллоя читайте на montreal1.one.
І це був не єдиний приклад одягу, натхненного проєктами імперського панування. Пізніше модний монреальський кравець Джон Міллой придумав дуже схожий дизайн сукні. Чи може бути, що дизайн сукні був химерною варіацією на тему пальто-ковдри? Важко сказати, адже цей одяг недостатньо схожий між собою, щоби бути в цьому впевненим, і недостатньо відрізняється, щоб відкинути цю ідею. Але все ж таки, якби ця сукня навмисно відсилала до цього стилю пальта, що б це означало.
Пальто-ковдра
У середині ХІХ століття, після того, як корінні народи були витіснені в найвіддаленіші куточки своїх колишніх територій, поселенці перейняли снігоступи та санки — два винаходи аборигенів для пересування по Північній Америці — а пізніше перетворили їх на зимові види спорту, наповнивши британськими цінностями, спортивною майстерністю, створивши клуби та організувавши змагання. Вони також перейняли одяг, який асоціювали з корінним населенням, для занять цими видами спорту.
Катання на санках та ходьба на снігоступах стали колоніальним видовищем, яке натуралізувало панування поселенців над корінним населенням. Дуже мальовничий характер зимового карнавалу в Монреалі був закорінений у цьому видовищі, у якому поселенець демонстрував свою здатність підкорювати ворожу зимову територію і насправді отримував від цього велике задоволення.
Але повернемось до одягу. Пальто-ковдра не єдине вбрання, яке має певну стилістику, і являється результатом акту пам’яті, що пробуджує основоположні міфи прославленого минулого. Можна пригадати адаптацію моряцького костюма, який має такі самі тригери. Він також був натхненний складною професією, яка підтримувала імперію, хоча й на іншій території. Його характерні елементи також постійно переосмислювалися в жіночій та дитячій моді того часу. У цьому дизайні середини 1880-х років вони були переосмислені таким чином, що стали нагадувати сукню Міллоя.
Відтак пошита на замовлення сукня Міллоя, можливо, виглядала разюче та містила найновіші модні тенденції, але в конкретному контексті, її візуальні посилання легко сприймалися людьми, як ще один прояв колоніального перформансу. Хай там як, але все це не завадило Джону Джозефу стати дійсно модним і популярним, фінансово успішним монреальським кравцем.
Важке дитинство, еміграція в Канаду
Джон Джозеф Міллой народився в багатодітній католицькій родині в Ірландії. Він був третім хлопчиком із п’яти. Причиною еміграції родини до Канади був голод, або, як його охрестили в пресі того часу — Великий голод. Родина покинула країну ближче до кінця хвилі ірландської еміграції, спричиненої цією трагедією. Приїзд до Монреалю теж не був особливо приємним.
У червні 1853 року, коли Джею було лише чотири роки, а родина прибула до Монреаля, тут якраз відбувався бунт Гавацці. Іронія долі, його ініціаторами теж стали ірландці. У підсумку сталися заворушення, під час яких озброєні війська відкрили вогонь по натовпу ірландських католиків, які лишень показали своє ставлення до антикатолицької промови.
Через кілька років після приїзду сім’ї до Монреаля помирає батько Джея, який працював у Канаді звичайним різноробом. Далі діти родини Міллой мали самі влаштовувати своє життя. У підсумку старший із братів знайшов себе в ландшафтному дизайні, середній син — зайнявся мармуром, ставши муляром, а троє молодших — пішли в каменярі. До слова, лише Джону вдалося досягти успіу в цій галузі, двоє інших його братів згодом поміняли роботу.
Але потім усе змінилося й у житті Джон Джозефа Міллоя. Спочатку він працював торговим кравцем. У цю галузь доля занесла юнака десь у 1870 році. Суть бізнесу була проста — він пропонував клієнтам готовий чоловічий одяг та одяг за індивідуальним замовленням у своїй крамниці — «Зал одягу Святого Йосипа». А вже через дев’ять років у 1879 році, Джон Міллой давав рекламу в газетах, що він володіє найбільшим кравецьким салоном у місті та наймає для роботи найкращих закрійників.
Кар’єрний розквіт
Ще однією особливістю роботи кравецького салону Міллоя було те, що тут обіцяли пошити чоловічий одяг у стислі терміни. Це дуже подобалось тим, хто приїздив у Монреаль у справах. Так Джону Міллою вдалося віднайти свою нішу, яка приносила йому прибуток.
Пізніше Джон Джозеф досить оперативно розширив власний бізнес. Він почав обслуговувати не лише чоловіків, але й жінок. Не обійшлося без певного везіння. Річ у тім, що у 1880-х роках набрала обертів мода на сукні та костюми, які були пошиті на замовлення. Такий нюанс — жіночі вовняні костюми для їзди верхи, досить довго шили саме кравці-чоловіки. Напротивагу шовкові та бавовняні сукні зазвичай робили кравчині.
В останній чверті ХІХ століття жінки стали більш активними поза домом, займаючись тенісом, гольфом та навіть велоспортом, тому досить часто траплялися випадки, коли костюми, які були пошиті на замовлення, вважалися верхом стилю та практичності.
У рекламі свого кравецького салону в 1890 році, яка була розміщена в туристичному путівнику готелю, Міллой перелічує асортимент жіночого одягу, який він міг пошити, список вийшов доволі переконливий — костюми, одяг для верхової їзди, шалі, пальта з Нью маркету та Ольстеретти, міські пальта тощо.
До 1893 року Джон Джозеф Міллой користувався репутацією, якій можна було позаздрити, причому він набув популярності серед жінок вищих класів канадського суспільства, у тому числі й серед дружин своїх британських землячок. Збереглися листи леді Стенлі, дружини колишнього генерал-губернатора, до леді Абердин, дружини наступного генерал-губернатора Канади.
Жінка попереджає свою наступницю, що в Оттаві пристойної кравчині просто немає. Однак вона рекомендувала їй чудового кравця з Монреаля. Його прізвище Міллой. А ще леді Стенлі додала, що в нього високі ціни, і він важкий на характер, але дуже добре виконує свою роботу.
Останні роки життя
Але не завжди все було безхмарно і веселково. Протягом кар’єри Міллой зазнав кількох помітних невдач, які «підсвітили» один, хоч і маловідомий, але досить важливий аспект швейної торгівлі Монреаля. Мова йшла про те, що для того, щоб мати клієнток у США канадським кравцям доводилось наймати агентів у Сполучених Штатах.
Це було потрібно, щоб вони зустрічалися з клієнтами, знімали мірки та розміщували замовлення на чоловічий та жіночий одяг. Так от, станом на кінець 1885 року митні чиновники США та Міністерство фінансів США вже понад десять років знали про це. А з податковими службами, як відомо, краще не жартувати.
Стосовно особистого життя, то в 1878 році Джон одружився із Жозефіною Шей — бруклінкою, так само дочкою ірландських іммігрантів, що правда, вона народилася в Америці та закінчила монастирську школу поблизу Монреаля. У подружжя були діти. Джон Джозеф Міллой та його дружина померли в 1837 році.
Джерела: