Згідно з витягом із найстарішого журналу засідань Німецького товариства Монреаля 20 лютого 1835 року мешканці міста на прізвища Меєр, Сейбольд, Альбіх, Бауер, Гец, Ідлер, Гундлах і Шмідт зустрілися в будинку останнього. Мета зустрічі поважних панів полягала в створенні об’єднання людей німецького походження для допомоги землякам іммігрантам, які цього потребують.
Усі німці, всі люди німецького походження і всі, хто був пов’язаний із ними шлюбом, були запрошені до участі. До слова, оголошення про проведення загальних установчих зборів з’явилося в Montreal Gazette лише 28 та 31 березня 1835 року. Більш докладно про створення одного з німецьких товариств у Монреалі читайте montreal1.one.
Німецького товариства Монреаля
З 81 члена, чиї імена були записані в реєстрі Німецького товариства Монреаля, половина народилася в Канаді, останні — в інших державах, що входили до складу Німецької Конфедерації, а також у Великій Британії, США, Франції та Швейцарії. Серед німецьких земель найбільше була представлена земля Вюртемберг і, меншою мірою, Ганновер і Гамбург.
Протоколи свідчать, що на зборах відбулася певна дискусія щодо назви нового об’єднання, дехто скаржився, що застосування слова «німецький» може виключити громадян голландського походження, з якими були тісні зв’язки. Також обговорювалася можливість включення посилання на німецького святого, наприклад, Св. Руперта, але від цієї ідеї відмовилися.
Що стосується релігійної приналежності, то тут переважали протестанти, а також католики, було кілька юдеїв. Що стосується професійної приналежності, то згадуються численні корчмарі, крамарі й м’ясники, але насправді спектр професій набагато ширший — кушнір, лихвар, палітурник, кравець, музикант, юрист тощо. І хоча члени громади були переважно чоловічої статі з високим соціальним статусом, був серед них і один слуга.
Протоколи в основному писалися англійською мовою, тобто найбільш розповсюдженою мовою панівного класу того часу, але вони також свідчать про те, що деякі дискусії велися англійською, німецькою та французькою мовами. У перші роки свого існування Товариство налічувало від 70 до 80 членів, у наступні роки ця кількість значно зменшилася, аж до 31 у 1839–40 роках. А от між вереснем 1838 і березнем 1839 року не відбулося жодного зібрання.
Від лікування до освіти
Перша детальна інформація про заходи допомоги, які здійснювало Німецьке товариство Монреаля з’явилася лише у 1850-х роках. Була оприлюднена інформація про те, що, такий собі, Фрідріх Шредер, його дружина і троє дітей, отримали певну суму для здійснення своєї подорожі до Верхньої Канади. Або стало відомо, що Генріх Варнекер і його дочка теж отримали грошей від товариства. А Майклу Беккеру було надано позику, причому у фунтах, для того, щоб він міг здійснити свою подорож до Берлінгтона.
Цікава історія трапилася з Крістіаном Вальбургом, який узяв у товаристві позику в розмірі 10 доларів, щоб подорожувати до Цинциннаті, що в штаті Огайо. Чоловік повідомив, що їде в гості до єпископа Берлінгтонського і вказав єдину його адресу.
Відтак оскільки Вальбург так і не повернув грошей, Німецьке товариство Монреаля звернулося до єпископа з проханням знайти чоловіка й заохотити повернути борги.
Цікаво, що єпископ Перселл відповів товариству, заявивши в листі, що збитки для Товариства не такі вже й великі й що порушник, обов’язково повернув би позику, якби мав змогу це зробити.
Але Німецьке товариство Монреаля не просто позичало грошей, а іноді приходило на допомогу тим, кого дійсно спіткало нещастя. Відомо про випадок Якова Стеллера, який був членом товариства, ба більше, чоловік роками слугував асоціації, підтримуючи її фінансово, оскільки мав свій успішний бізнес. Але після великої пожежі 1852 року Яков Стеллер абсолютно все втратив, тож допомога земляків була йому необхідна.
Допомагало Німецьке товариство Монреаля і тим, хто хотів навчатись, але не мав грошей здійснити свою мрію. Відомо про випадок, коли товариство покривало витрати на професійне навчання та проживання молодої німецької дівчини в Промисловій школі Монреаля.
Тож, як видно, з протокольних записів Німецька товариство Монреаля допомагало землякам не лише словом, але й ділом, або, правильніше фінансами. Про такі акції не рідко розповідала місцева преса. До прикладу, в місцевій «Монреальській газеті» з’явилася стаття про Крістофера Нерліха. Чоловік відбув покарання в Монреальській в’язниці. Після чого вийшов на свободу бувши серйозно хворим, але жодної медичної допомоги не отримав. Товариство подбало про земляка.
Використання німецької мови
Відомо, що 18 березня 1865 року було подано офіційний запит на реєстрацію Німецького товариства. Відтак офіційний акт про заснування з’явився в Статуті 1893 року. Саме в ці роки Німецьке товариство Монреаля пережило суттєве збільшення кількості своїх членів. Його популярність зросла, подібно до того, як це було в роки заснування.
Можливо, цьому сприяв той факт, що тогочасний президент товариства Герхард Ломер, починаючи з 1853 року доклав зусиль, щоб дебати в організації велися виключно німецькою мовою. Цього вдалося досягти, навіть більше, усі протоколи теж складалися виключно німецькою мовою.
Значно пізніше, уже під час святкування п’ятдесятиріччя Німецького товариства Монреаля, на яке був запрошений і приїхав консул Мундерлох, він передбачив заснування німецької бібліотеки в Монреалі. Це виявилися не пусті слова, уже незабаром над цим проєктом з усією необхідною серйозністю працювала ціла низка зацікавлених людей.
Серйозності намірів додали переговори, які відбулися з тогочасним президентом Інституту Фрейзера та майбутнім прем’єр-міністром Канади Джоном К. Ебботом. Тоді Еббот заявив, що готовий прийняти німецьку бібліотеку та керувати нею. У підсумку Німецька бібліотека була заснована в 1870 році після смерті виноторговця Г’ю Фрейзера. У своєму заповіті чоловік побажав створити установу, яка була б бібліотекою, музеєм і галереєю з вільним доступом.
Нині ця приватна бібліотека одна з найстаріших у Монреалі, адже вона відчинила свої двері 1885 року в приміщенні Бернсайд-холу. Будівля розташована на розі нинішніх вулиць Університетської та Рене-Левек. Бібліотека швидко здобула репутацію одного з найкраще укомплектованих подібних закладів міста, особливо, якщо розглядати укомплектування антикварними книгами.
У 1959 році, після пожертви професора Маꥳлла та Гіксона, бібліотека переїхала на Кенсінгтон-авеню в Нотр-Дам-де-Ґрас і була перейменована на Бібліотеку Маꥳлла.
Адаптація пройшла успішно
У 2007 році будівлю продали, а кошти передали Montréal-West та пожертвували Канадському інституту Монреаля. Тоді ж для нагляду за бібліотекою було створено Бібліотечне товариство, один із членів якого мав отримати місце з правом голосу в Раді директорів Інституту Фрейзера. До того ж німецький Консул Мундерлох погодився на підписку в розмірі $500 доларів, початкового внеску.
Роблячи підсумок, можна сказати, що члени Німецького товариства зробили суттєвий внесок у розвиток Монреаля, підтримки німецької громади міста. Протягом своєї історії, яка охоплює майже 200 років, тут повсякчасно надавали допомогу німецьким іммігрантам, дбали про свою культуру, не забуваючи свої початки.
Джерела: